Статутне право Італії: історико-правові традиції та сучасний стан

Анотація

Метою статті є дослідження особливостей статутного права Італії в історичній ретроспективі та в умовах сучасної дійсності. Задля її досягнення було виконано такі завдання: 1) вивчення процесу становлення статутного права Італії; 2) виокремлення специфічних рис італійської правової системи; 3) визначення функцій інститутів безпосередньої демократії, окреслених у статутах; 4) з’ясування природи статутної автономії; 5) дослідження різновидів статутних джерел Італії; 6) визначення юридичної значущості статутів Італії протягом їхнього еволюційного розвитку. Методологічна основа дослідження пов’язана з використанням низки методів, прийомів і підходів у процесі вивчення статутного права Італії. Зокрема, це історичний і порівняльно-правовий, формально-юридичний, семіотичний, діалектичний, антропологічний і гносеологічний методи, а також структурно-функціональний та системний підходи. Наукова новизна. Статути як джерела італійського права є нормативно-правовими актами, юридична сила та порядок прийняття яких залежить від території їх поширення (автономія, регіон, провінція, комуна), а сфера їх регулювання містить принципи організації територіального суб’єкта, його законодавчі й адміністративні повноваження, форми взаємодії з державою. Ці документи є правовою основою італійського регіоналізму, «регіональної» держави. Висновки. Статути є особливістю правової системи Італії, яка належить до романо-германської правової сім’ї, історико-правовою традицією, що почалася з перших статутів вільних міст і розвинулася до Статуту Альбертіно – першої Конституції Італії. Це інструменти підтвердження автономності (для регіонів зі спеціальним статутом), самостійності з визначеного кола питань (для звичайних регіонів) і регіональної ідентичності. Сучасні статутні джерела Італії різняться за юридичною силою, порядком прийняття та перегляду, а також сферою регулювання. Спеціальні статути п'яти автономій Італії є джерелами конституційного права, інші 15 регіонів засновані на звичайних статутах (статутах загального права). Унаслідок конституційної реформи 2001 року отримали конституційне визнання статути муніципалітетів, комун і провінцій (локальні акти, джерела другого рівня). Їхній досвід прийняття та реалізації, «статутна автономія» мають особливе значення для італійської правової системи, а також варті уваги в умовах удосконалення правових основ місцевого самоврядування в Україні та інших державах.

Ключові слова: джерела права Італії; статут; статутна автономія; спеціальний статут; італійський регіоналізм; правотворчість; романо-германська правова сім’я.