Філософські та методологічні проблеми права

Онтологія правотворчості

2025-06-13T18:18:15+00:00

Анотація. Проблема правотворчості знову набула актуальності в юридичній теорії й практиці у зв’язку з прийняттям 24 серпня 2023 року Верховною Радою України Закону України «Про правотворчу діяльність». З одного боку, цей Закон поклав край безплідним і схоластичним дискусіям про те, що є правотворчістю і що головніше: «правотворчість» чи «правоутворення», а з іншого боку, передбачив вимоги до важливої частини правотворчої діяльності – законотворчості та творення нормативно-правових актів. Торік у журналі «Філософські та методологічні проблеми права» ми спільно з професором Н. Кушаковою-Костицькою опублікували статтю «Філософські проблеми правотворчості», яка була філософською пропедевтикою до проблеми правотворчості. Безсумнівно, що це був лише пробний підхід до вирішення проблеми філософського осмислення правотворчості, адже є потреба в поглибленому аналізі онтології, епістемології, аксіології, гносеології, антропології правотворчості. У цій статті зроблено спробу онтологічного підходу до аналізу правотворчості як до сущого, буттєвого. Напевно, онтологічний підхід до правотворчості потребує ув’язування останньої з буттям соціуму, громадянського суспільства, держави, без яких правотворчість не існує, є недоцільною та неможливою. Також онтологія правотворчості пов’язана з онтологією, буттям права й законодавства. Дослідження зазначених моментів зробить зрозумілою потребу розвитку положень, закріплених у Законі України «Про правотворчу діяльність».

Ключові слова: правотворчість; законотворчість; онтологія; буття права; право; закон; громадянське суспільство; держава.

Реформування законодавства про благодійні організації в Україні та Китаї

2025-06-13T18:15:55+00:00

Анотація. Актуальність дослідження зумовлена певною невизначеністю питань, пов’язаних з правовою регламентацією діяльності благодійних організацій. Метою дослідження є проведення всебічного аналізу правової регламентації благодійної діяльності в Китайській Народній Республіці та Україні для використання позитивного досвіду в українській державі. Проаналізовано процес реформування законодавства цих країн у сфері благодійництва, виявлено хиби й позитивні практики. Автор стверджує, що процес реформування законодавства в Китаї у сфері діяльності благодійних організацій був тривалим і поступовим. Попри численні позитивні практики, воно має й певні хиби. Україна може використати досвід реформування китайського законодавства про благодійні організації для вдосконалення власних національних нормативів у сфері благодійництва, зокрема запровадження соціального підприємництва, метою якого є не лише отримання прибутку, а й досягнення загального блага, рейтингування благодійних організацій, відкритість для громадськості. Як висновок, зазначено, що реалізація доброчинності та благодійної допомоги потребує від України розроблення й упровадження сучасних політичних, правових, організаційних, фінансових інструментів підтримки та розвитку інституту благодійництва й суб’єктів, які займаються такою діяльністю. Обґрунтовано необхідність розмежування форм благодійництва та доведено необхідність їх правової регламентації. Під час написання статті автор використовував загальнонаукові й спеціально-юридичні методи та комплексний підхід. Практична значущість дослідження полягає в тому, що автор окреслив найдоцільніші заходи щодо вдосконалення правового регулювання благодійної діяльності в Україні та визначення прозорих процедур її здійснення, з огляду на позитивний досвід і хиби в законодавстві Китайської Народної Республіки.

Ключові слова: благодійна допомога; волонтерство; благодійні організації; доброчинність; правове регулювання благодійної діяльності.

Правове регулювання в інформаційному просторі в контексті цифрового гуманізму як компенсація недотримання норм інформаційної етики та цифрового громадянства

2025-06-13T18:16:08+00:00

Анотація. Статтю присвячено питанням урегулювання поведінки в інформаційному просторі. Висвітлено, що інформаційний простір є специфічним простором, який створений людиною. Він є наймолодшим із п’яти просторів, у яких реалізується людина суспільна, однак охоплює інші чотири. Функціональне призначення інформаційного простору полягає в тому, що він робить можливим і спрощує міжіндивідне спілкування, а також є середовищем поширення інформації. З культурологічного погляду виникнення, формування та функціонування інформаційного простору є закономірним процесом реагування на кардинальні сучасні соціальні зміни, як було з винаходом письма, книгодрукуванням, радіо і телебаченням, які мали видимі ландшафтні наслідки для всієї культури. Розвиток технологій нині змінює спосіб життя й повсякденні поведінкові алгоритми, а також формує новий тип людини – людину цифрову та нові модуси людини, що впливає на модифікацію усталених соціальних явищ, якими є громадянство, гуманізм, етика. Тому в умовах сьогодення цілком коректно говорити про «цифрове громадянство», «інформаційну етику» та «цифровий гуманізм», що підкреслює онтологічні зміни в соціальному житті, модифікацію принципів і правил поведінки індивідів, формування й функціонування нових індивідуальних та суспільних принципів і правил, що відбувається внаслідок руйнування або апгрейду традиційних культурних звичаїв, норм моралі тощо. Спільним для цифрового громадянства, інформаційної етики й цифрового гуманізму є те, що вони передбачають відповідальну поведінку особи в цифровому світі, яку слід вибудовувати на усвідомлених моральних принципах. У разі відсутності такої усвідомленої поведінки й недотримання певних правил поведінки має бути застосовано правове регулювання.

Ключові слова: інформаційний простір; людина цифрова; користувач; особа; інформаційна етика; цифровий гуманізм; цифрове громадянство; цифровий космополітизм; інформаційна безпека; цифрове право; спілкування; правове регулювання; право.

Вплив цифровізації на конституціоналізм: концептуальні підходи щодо перспектив державного регулювання інформаційного простору

2025-06-13T18:16:21+00:00

Анотація. Процес цифровізації, який охопив віртуальне інформаційне середовище, нині впливає на всі сфери соціальних відносин: інформаційні, політичні, правові, економічні, фінансові тощо. Цифровізація конституційного процесу має два основні аспекти: конституціоналізація цифрових прав і цифровізація правотворчих процесів. У зв’язку з цим, особливого значення набуває регламентація нової групи людських прав – цифрових, зокрема, захист персональних даних, право на доступ до інформації, право на забуття та інші права, які донедавна ідентифікували як інформаційні права людини. Мета статті – розглянути основні теоретичні моделі цифрового конституціоналізму та проілюструвати переваги ухвалення соціально-правового підходу щодо його аналізу в контексті державного регулювання. Через малодослідженість вітчизняними вченими зазначеної тематики було використано доктринальний метод, завдяки якому проведено аналіз правових доктрин та їх практичного застосування зарубіжними вченими. У роботі було також застосовано компаративістський і прогностичний методи, які дають змогу проаналізувати сучасні наукові підходи щодо питання правового регулювання цифрового простору. У публікації вперше досліджено використання конституційних наративів в управлінні платформами соціальних мереж і правові можливості регламентації цифрових прав, спираючись на концепції цифрового конституціоналізму. Вивчено, як цифровий конституціоналізм впливає на державне управління щодо застосування конституційних цінностей у регулюванні приватного сектору мережі Інтернет і як державне управління цифровими/інформаційними правами людини залежить від ліберального та нормативного підходів до цифрового конституціоналізму. Сформовано висновок, що цифровий конституціоналізм є проєктом, що орієнтується на досягнення інституційної рівноваги між державним регулюванням цифрового середовища й регулюванням з боку приватних корпорацій для запобігання встановленню непропорційної дискурсивної влади в галузі права та технологій як головного фактору, що може сприяти «конституційній кризі» у сфері цифрової трансформації системи державного управління.

Ключові слова: цифровий конституціоналізм; цифровізація; цифрові права; влада; цифрове суспільство; правове регулювання мережі Інтернет.

Правовий моніторинг глобальних правових систем

2025-06-13T18:16:34+00:00

Анотація. Статтю присвячено аналізу нормативно-правових передумов проведення правового моніторингу глобальних правових систем. Під час дослідження автором проаналізовано вітчизняну нормативно-правову базу та доктринальні розробки стосовно правових систем, правового моніторингу, глобалізації. Зосереджено увагу на спроможності вітчизняних нормативно-правових актів забезпечувати проведення правового моніторингу глобальних правових систем. За результатами дослідження з’ясовано, що в Україні інструменти здійснення правового моніторингу зорієнтовано переважно на моніторинг національної правової системи, а не на правовий моніторинг системи іноземного правопорядку. До того ж питання забезпечення правового моніторингу саме «глобальних правових систем» може бути проведене за національним правопорядком, однак до тієї межі, до якої дозволяють нормативно-правові документи. Це, на думку автора, може означати неспроможність повноцінно відобразити правову моніторингову карту глобальних правових систем, що закладатиме ризики для повноцінної оцінки дієвості будь-якої правової системи. Автором дослідження окреслено ключові напрями здійснення правового моніторингу глобальних правових систем та визначено їх класифікацію. Аналізуючи проблему глобального правового простору, на якому засновано правові системи, запропоновано класифікувати системи на такі, які належать до глобальних правих систем (глобалізованих, унаслідок впливу внутрішніх факторів, що містяться в правовій системі), і такі, які глобалізовані внаслідок впливу зовнішніх факторів. Перші, на думку автора, притаманні сильним державам і державно-політичним утворенням. Натомість ми вважаємо, що за таких обставин можна виокремити Китайську Народну Республіку, Європейський Союз, Сполучені Штати Америки тощо, тобто ті правові системи, яким притаманні інституції, здатні поглинати інші правові системи, коригувати їх, поширюючи на них свій соціальний, політичний, військовий вплив та створюючи формули правотворчих процесів для глобалізованих правових систем.

Ключові слова: правовий моніторинг; правова система; глобалізація; глобальні правові системи.

Сутність злочину і покарання в класичній німецькій філософії

2025-06-13T18:16:46+00:00

Анотація. У статті розглянуто ідеї І. Канта, І. Г. Фіхте, Ф. В. Й. Шеллінга та Г. В. Ф. Геґеля щодо філософського розуміння злочину і покарання, розмежовано сфери моралі та права, що надає можливість розглядати ці категорії в правовому просторі держави. Філософському підходу притаманні раціональність, рефлексивність, цілісність і критичність, що сприяє усвідомленню сутності людини, поясненню причин її поведінки, зокрема злочинної. Зауважено, що німецькі філософи як ідеалісти одночасно вбачали в ідеалізмі загрозу особистості та покладали надії на державу, яка забезпечить право кожного, передусім право на особисту безпеку, захистить людину від загрози, що йде від іншої людини. Цим зумовлені важливість й актуальність досліджуваної проблеми. Мета статті – започаткувати наукову дискусію щодо можливостей застосування ідей класиків німецького ідеалізму в заходах щодо запобігання злочинам, попередження злочинності та підвищення ефективності виховного впливу покарання. Методологічна основа дослідження: діалектичний підхід, філософські категорії причини і наслідку; феноменологічний підхід; формально-логічний метод і системний аналіз. Сформульовано висновок, що в класичній німецькій філософії кожен з її засновників відіграв важливу роль у створенні особливої концептуальної моделі злочину та покарання. Класики німецької філософії сформували відносну (релятивну) й утилітарну (цільову) теорії, сутність яких полягала в соціально корисних результатах, зокрема запобіганні злочинам. У німецькому філософському ідеалізмі розуміння злочину та злочинця наближено до того, яке пов’язує його виключно з правовою сферою та порушенням правових законів, встановлених у сфері громадянського суспільства й правової держави. Мета покарання полягає не в ньому безпосередньо, а в тих результатах, яких має бути досягнуто завдяки покаранню. Основні твердження цієї філософії в межах осмислення теми покарання можна сформулювати так: покарання має невідворотно наставати за злочином і водночас бути незалежним від будь-яких міркувань, як то користь, яку суспільство могло б отримати з експлуатації засудженого правопорушника. Практична значущість дослідження сутності злочину й покарання в класичній німецькій філософії полягає в тому, що способи та методи впливу на поведінку людей, запропоновані її представниками, можуть бути використані як для запобігання злочинам, так і попередження злочинності й підвищення ефективності правового виховання за допомогою покарання за вчинене правопорушення.

Ключові слова: свобода; особистість; держава; право; пізнання; справедливість; ідеалізм.

Інтелектуальна основа розсуду суб’єктів правозастосування (питання ролі когнітивних здібностей під час ухвалення дискреційних рішень)

2025-06-13T18:16:59+00:00

Анотація. Дослідження присвячено інтелектуальній основі розсуду в психологічному аспекті та аналізу ролі когнітивних здібностей суб’єктів правозастосування під час здійснення ними дискреційних повноважень (ухвалення процесуальних рішень). Це зумовлено передусім тим, що в процесі вивчення доступних за темою напрацювань, хоч і було встановлено значний діапазон наукових робіт на предмет ролі когнітивних навичок у пізнавальних процедурах, однак досліджень на тему інтелектуальних основ розсуду суб’єктів правозастосування не виявлено взагалі. Водночас зазначене питання є актуальним, позаяк, з одного боку, – наразі немає одностайності щодо необхідності такого інструменту правозастосування, як дискреційні повноваження в призмі ризику перетворення розсуду на процесуальне свавілля, з іншого, – ще не повністю визначено, що є основою таких розсудових процедур. За допомогою системного підходу та структурно-функціонального методу встановлено, що головними засадами під час здійснення дискреційних повноважень мають бути когнітивні здібності суб’єкта правозастосування, оскільки рішення на основі розсуду мають бути передусім розумними та виваженими. У результаті проведеного дослідження сформовано висновок, що інтелектуальна складова розсуду суб’єктів правозастосування зумовлює насамперед ефективне застосування методології вироблення процесуальних рішень, заснованих на результатах ретельного аналізу фактичних матеріалів розглядуваної справи, тобто на основі інтелектуальної роботи над справою. Посилену увагу спрямовано на дослідження специфіки юридичної аргументації та значущості логічних основ її побудови в процесі здійснення дискреційних процедур. У статті також наведено низку когнітивних ілюзій, які можуть перешкодити ухваленню об’єктивного дискреційного рішення, пропонуючи водночас способи унеможливлення негативних проявів цих ілюзій. Окреслене дослідження є доволі оригінальним, оскільки розсуд суб’єктів правозастосування донині в такий спосіб не було вивчено. Стаття має й вагому практичну значущість, адже неможливо усвідомити будь-який предмет або явище без його пізнання на рівні психологічних основ мислення суб’єктів прийняття зазначених рішень.

Ключові слова: розсуд; дискреція; суб’єкти правозастосування; інтелектуальна сфера розсуду; когнітивні чинники.

Цифрова трансформація та амбідекстерність муніципальної влади: міжнародні тренди та національні особливості

2025-06-13T18:17:11+00:00

Анотація. Стрімкий розвиток інноваційних інформаційно-комунікаційних технологій, що охоплюють широкосмуговий інтернет, 5G і майбутні покоління зв’язку, хмарні обчислення, Big Data, ШІ, IoT, блокчейн та нейрочипи тощо, становить новітню світову цифрову революцію, яка фундаментально змінює спосіб життя, виробництво та комунікацію, роблячи сучасне існування без цих технологій майже неможливим. Безперечно, що муніципальна влада в Україні та зарубіжних країнах не може залишатися поза межами цієї глобальної цифрової трансформації. Адже еволюційний прогрес невпинно інтегрує цифрові технології в усі сфери суспільного життя, встановлюючи нові стандарти ефективності та взаємодії, до яких органи місцевого самоврядування, їх посадові особи повинні адаптуватися для забезпечення якісного надання послуг та сталого розвитку територіальних громад. Дослідження цифрової трансформації та амбідекстерності муніципальної влади визначено необхідністю для місцевих органів влади одночасно оптимізувати поточну діяльність і впроваджувати інноваційні цифрові рішення для ефективного функціонування в умовах глобальних технологічних змін і національних особливостей розвитку. Метою публікації є дослідження цифрової трансформації та амбідекстерності муніципальної влади, взаємозв’язку та синергії цих двох процесів, висвітлення міжнародно-правових основ диджиталізації організації й діяльності органів місцевого самоврядування та національних особливостей реалізації в Україні. Методологія дослідження становить систему теоретичних принципів (історизму, об’єктивності, плюралізму тощо), логічних прийомів (аналіз і синтез, індукція і дедукція, аналогія, гіпотеза тощо) та конкретних засобів дослідження, що дали можливість повноцінно розкрити тему публікації. Наукова новизна полягає в тому, що в публікації вдосконалено науково-теоретичне уявлення про актуальні тенденції та перспективи цифрової модернізації й амбідекстерності муніципальної влади. Результати дослідження містять аналіз міжнародно-правових стандартів (універсальні, наднаціональні, регіональні) цифрової трансформації та амбідекстерності муніципальної влади. Констатовано, що рівень цифрової трансформації муніципальної влади в Україні недостатній, передусім з огляду на необхідність адаптації до правової системи ЄС (acquis communautaire) щодо регламентування та використання сучасних інформаційно-комунікаційних технологій. Практична значущість полягає у висвітленні, що цифрова трансформація надає муніципальній владі нові інструменти та можливості, а амбідекстерність визначає здатність плідно їх використовувати для одночасного підвищення ефективності й стимулювання інновацій в інтересах територіальної громади та її сталого розвитку.

Ключові слова: муніципальна влада; цифрова трансформація; цифрова амбідекстерність; муніципальне право; європейське муніципальне право; міжнародно-правові стандарти; адаптація до acquis communautaire.

Імідж працівника поліції як чинник формування громадської довіри до правоохоронних органів

2025-06-13T18:17:24+00:00

Анотація. У статті висвітлено особливості формування іміджу правоохоронних органів у контексті суспільних очікувань і викликів, що супроводжують реформування правоохоронної системи. Підкреслено, що імідж сучасного поліцейського детермінований не лише професійними якостями, а й здатністю ефективно комунікувати з громадськістю, дотримуючись правових та етичних норм. Метою статті є аналіз особливостей формування іміджу працівників правоохоронних органів, визначення ключових чинників, що впливають на їхню професійну репутацію, а також обґрунтування практичних підходів до підвищення рівня суспільної довіри до правоохоронних органів. У межах дослідження вивчено теоретико-методологічні засади іміджевого позиціювання працівників МВС України, а також вплив суспільної думки й комунікативних стратегій на формування позитивного сприйняття поліції в суспільстві. Посилену увагу зосереджено на впливі інформаційного середовища та діяльності медіа, які, фокусуючись переважно на резонансних подіях, можуть формувати викривлене уявлення про діяльність поліції, нівелювати її повсякденну роботу. Акцентовано на важливості стратегічного та безперервного підходу до комунікації, що має передбачати інституційну підтримку, узгодженість особистого й колективного образу представників поліції, а також баланс між висвітленням критичних ситуацій і систематичним поданням об’єктивної інформації про результати службової діяльності. Зазначено, що за відсутності достатньої інформації про роботу правоохоронців у суспільстві можуть формуватися стереотипи та міфологізовані уявлення, що ускладнюють процес довіри та взаємодії. Обґрунтовано, що формування позитивного іміджу працівника поліції є складним комунікативним процесом, що потребує послідовності, відкритості та чутливості до змін у суспільному запиті.

Ключові слова: імідж поліції; комунікація; професійна репутація; засоби масової інформації; резонансна подія; суспільна довіра; громадська думка.

Принцип верховенства права та правова визначеність: співвідношення й окремі аспекти

2025-06-13T18:17:37+00:00

Анотація. Статтю присвячено аналізу окремих аспектів принципу верховенства права (правовладдя) та правової визначеності. Зазначено, що в національній правовій доктрині принцип правової визначеності окреслюють як невіддільну та органічну складову принципу верховенства права. Актуальність наукової праці полягає в тому, що наразі через брак єдиного та усталеного поняття «правова визначеність» та її складових елементів виникають суперечності щодо його тлумачення й практичного застосування в складних умовах сьогодення. У результаті дослідження проаналізовано окремі рішення Європейського суду з прав людини та Конституційного Суду України, а також наукові підходи, що забезпечують належне тлумачення й ефективне застосування принципу правової визначеності, його адаптацію до українського правозастосовного механізму. Метою статті є аналіз понять верховенства права та правової визначеності, характеристика їх складових елементів, особливостей функціонування в умовах сучасних воєнних реалій в Україні та гібридних протистоянь у світі. Посилену увагу зосереджено на аналізі вимог до окремих елементів правової визначеності, зокрема таких, як чіткість, ясність, точність закону, доступність і зрозумілість норм права, правова передбачуваність, стабільність і незмінність законодавства, гарантованість правомірних (легітимних) очікувань, визначеність повноважень органів влади, усталена судова практика тощо. Зазначено, що на шляху зближення з Європейським Союзом для України вкрай актуальними є питання забезпечення паритету між національними й міжнародними інтересами. Сформульовано висновок, що попри повномасштабне вторгнення, в Україні активно тривають суттєві динамічні переформатування національного законодавства в контексті євроінтеграційних процесів, однак підкреслимо, що динаміка таких змін і умови, у яких вони відбуваються, ставлять під загрозу такі фактори, як стабільність правового статусу осіб, сформованість їх легітимних очікувань, захищеність від свавілля державної влади, стабільність і непорушність конституційного ладу тощо.

Ключові слова: принципи права; верховенство права; правова визначеність; законні очікування; Європейський суд з прав людини; Конституційний Суд України.

Теоретико-методологічні та праксеологічні засади діяльності спільних слідчих груп під час розслідування корупційних кримінальних правопорушень

2025-06-13T18:17:50+00:00

Анотація. Статтю присвячено аналізу актуальних питань діяльності спільних слідчих груп під час розслідування корупційних кримінальних правопорушень. В умовах сьогодення світове співтовариство зосереджує посилену увагу на боротьбі з транснаціональною злочинністю, зокрема, тероризмом, торгівлею людьми, легалізацією (відмиванням) доходів, одержаних злочинним шляхом, кіберзлочинами, воєнними злочинами, корупційними кримінальними правопорушеннями тощо. Вирішення проблемних аспектів з протидії корупції в Україні потребує не лише відповідних реформ влади на засадах правової держави, а й гармонізації кримінального, кримінального процесуального права та криміналістики, визначення розслідування як основної функції забезпечення кримінального процесу, зміцнення процесуальної самостійності спільних слідчих груп як особливої форми міжнародного співробітництва під час розслідування кримінальних правопорушень, а також удосконалення взаємодії з Національною поліцією України, Державним бюро розслідувань, Національним антикорупційним бюро України, Спеціалізованою антикорупційною прокуратурою та іншими антикорупційними органами. У дослідженні використано досвід європейських держав щодо розслідування корупційних кримінальних протиправних діянь. Акцентовано на впровадженні позитивного світового досвіду в національну практику щодо врегулювання діяльності спільних слідчих груп як особливої форми міжнародного співробітництва під час розслідування корупційних кримінальних правопорушень. Використано загальнонаукові та спеціально-юридичні методи, а також застосовано комплексний підхід. Викладений матеріал становить новизну у сфері теоретико-методологічних і праксеологічних досліджень, оскільки діяльність спільних слідчих груп потребує аналізу за сучасних умов розвитку кримінального процесуального права та криміналістичних інновацій. Окреслені в статті засади взаємодії спільних слідчих груп з представниками антикорупційної діяльності в Україні, а також іноземний досвід міжнародного співробітництва під час розслідування корупційних кримінальних правопорушень мають практичну значущість, з огляду на високий рівень транснаціональної злочинності.

Ключові слова: міжнародне співробітництво; правоохоронні органи; міжнародні організації; корупція; транснаціональна злочинність.

Становлення інституту amicus curiae в міжнародному та національному праві: сучасні тенденції та перспективи його розвитку в епоху розквіту штучного інтелекту

2025-06-13T18:18:02+00:00

Анотація. Актуальність дослідження становлення інституту amicus curiae в міжнародному та національному праві, зокрема впливу розквіту штучного інтелекту на становлення цього інституту в міжнародному та національному праві важко переоцінити, адже вона зумовлена зростанням зацікавленості в консультативних висновках amicus curiae, поширенням штучного інтелекту та його всебічною доступністю, через що з’являється тенденція користування цим засобом дедалі більшою кількістю правників численних країн світу. Автор торкається тематики передумов появи інституту amicus curiae, його давніх форм і кожного етапу становлення. Проаналізовано значну кількість справ, зокрема таких, як справа Гая Верреса, Дарнела, Каласа, Марбері проти Медісона, Сьорінґ проти Сполученого Королівства та багато інших, які стали важливими віхами розвитку інституту amicus curiae. Також автор окреслює сучасні тенденції використання судами висновків amicus curiae, а також можливість використання штучного інтелекту для створення amici curiae. Метою дослідження є висвітлення та аналіз становлення інституту amicus curiae від його перших проявів до сучасного використання. Наукова новизна зазначеного матеріалу полягає в тому, що тематику історичного розвитку інституту amicus curiae від його перших проявів до вивчення можливості використання штучного інтелекту для генерування таких висновків мало досліджено, попри свою виняткову актуальність. Практична значущість дослідження полягає в тому, що автор запропонував нове бачення розвитку amicus curiae через призму його становлення.

Ключові слова: amicus curiae; права людини; Європейський суд з прав людини; міжнародне право; справедливість; штучний інтелект.

Збереження національного багатства України як фундамент подальшого розвитку держави

2025-06-12T16:13:13+00:00

Рец. на кн.: Правовий вимір та охорона національного багатства України : монографія / [Л. Ф. Купіна, В. І. Шакун, В. І. Борденюк та ін.]; за заг. ред. О. О. Кота, А. Б. Гриняка, Л. Ф. Купіної, В. І. Шакуна. Київ : Алерта, 2024. 320 с.

Ефективна правотворчість: від теоретичних засад до практичного втілення

2025-06-12T16:15:16+00:00

Рец. на кн.: Оптимізація правотворчої діяльності: теоретико-правові засади : монографія / за заг. ред. Н. М. Пархоменко. Київ : Юрінком Інтер, 2025. 512 с.

Концептуалізація пробації щодо неповнолітніх в умовах реформування пенітенціарної системи України

2025-06-12T16:17:17+00:00

Рец. на кн.: Гусак А. П. Пробація щодо неповнолітніх в Україні : монографія.
Київ : 7БЦ, 2024. 428 с.