Філософські та методологічні проблеми права

Теорія ігор і право

Вікторія ВОВК — 2025-12-26

Анотація. Статтю присвячено малодослідженим питанням застосування положень теорії ігор у праві. Гра (в широкому розумінні) онтологічно вкорінена в антропологічній реальності та є похідною культурного досвіду, який реалізовується у вигляді сукупності дій, свідомості й комунікації, виконує при цьому моделювальну функцію в соціальній реальності. Доведено, що в умовах сучасної міждисциплінарності цілком коректним для дослідження проблемних питань правової регуляції є запозичення досягнень з інших сфер наукового знання (дослідження права на основі основних положень теорії ігор у контексті логічного ланцюжка математика – економіка – право). Попри те, що проблема міждисциплінарних методів у праві на сучасному етапі є актуальною, в межах вітчизняного правознавства теорія ігор ще не набула широкого застосування. Теоретико-ігровий підхід є перспективним методом аналізу правовідносин, оскільки теорія ігор корисна юриспруденції як метод аналізу правовідносин, адже теоретико-ігровий підхід досліджує реальні конфліктні ситуації шляхом побудови моделей, а потім виявляє закономірності, у яких полягає її прогностична функція. За допомогою теорії ігор можна описати різноманітні ситуації в праві. Наразі в науковій спільноті немає єдиного розуміння того, як теорію ігор можна застосовувати в праві, а тому існує вкрай мало досліджень, присвячених пошуку сфер застосування теоретико-ігрового підходу. У цій статті акцентовано на таких іграх в праві, як кооперативні/некооперативні, з нульовою/ненульовою сумою. Висвітлено сутнісне наповнення основних структурних складників гри в праві (гравців – учасників правовідносин, стратегій – сукупності дозволених/недозволених дій, виграшу – кінцевого результату) та їх особливостей.

Ключові слова: право; теорія ігор; правовідносини; поведінка суб’єктів права; гравці; правовідносини; виграш; конвенція; конфлікт; кооперація; угода; договори; позивач; відповідач; позов; суспільний договір; раціональність.

Морально-етична складова внутрішнього переконання суб’єктів правозастосування

Роман ВАНДЖУРАК — 2025-12-26

Анотація. У статті здійснено філософсько-правовий аналіз морально-етичних компонентів внутрішнього переконання суб’єктів правозастосування. Актуальність цієї наукової розвідки полягає в тому, що внутрішнє переконання є однією з найдискусійніших категорій правозастосовної діяльності, у межах якої тісно переплітаються юридичні норми та морально-етичні засади, і яку досі не досліджували з погляду моралі та етики на такому рівні. Метою статті було дослідити поняття внутрішнього переконання в морально-етичному контексті. За допомогою нормативно-ціннісного аналізу визначено важливі аспекти професійної етики, що стосуються внутрішнього переконання суб’єктів правозастосування (передусім суддів під час ухвалення рішень) та їхньої моральної відповідальності за такі рішення, натомість застосування нормативно-порівняльного аналізу сприяло встановленню взаємозв’язку між інструментами морально-етичного та правового впливу на використання дискреційних повноважень. У межах проведеного дослідження морально-етичних аспектів внутрішнього переконання констатовано значущість чіткого розмежування морально-етичної та правової відповідальності за ухвалені на основі такого переконання рішення. У цьому процесі слід прагнути до «коеволюційної конвергенції», тобто гармонійного розвитку професійної етики суддівства та моральних цінностей суспільства, який можливо досягти за взаємодії судової влади з громадськістю через підвищення правової культури населення, а не шляхом пристосування першої до другого. Посилену увагу зосереджено на міжнародних документах, рекомендаціях і висновках, які регулюють принципи етичної поведінки суддів. Стаття має не лише теоретичну глибину, а й практичну значущість, позаяк повноцінне осягнення будь-якого явища стає можливим лише за умови його філософсько-правового аналізу, який дає змогу всебічно дослідити як окремі, так і загальні його складові.

Ключові слова: суддівський розсуд; внутрішнє переконання; дискреційні повноваження; суб’єкти правозастосування; мораль; етика.

Трансформація державної політики у сфері внутрішніх справ в умовах формування правової держави та громадянського суспільства в Україні

Любов ЗУБКОВА — 2025-12-26

Анотація. Здійснено комплексний аналіз трансформації державної політики у сфері внутрішніх справ України в умовах поступового становлення правової держави, євроінтеграційних прагнень та активізації громадянського суспільства. Висвітлено ключові тенденції інституційного та нормативного оновлення, що охоплюють реформу правоохоронних органів, створення Національної поліції як сервісної служби нового типу, демілітаризацію структури Міністерства внутрішніх справ, удосконалення системи підготовки кадрів і впровадження сучасних стандартів професійної етики. Увагу зосереджено на концепції партнерської взаємодії поліції та громади («Community Policing»), яка передбачає налагодження довірливого діалогу між населенням і правоохоронними органами, залучення громадян до процесів забезпечення публічної безпеки, а також запровадження прозорих механізмів громадського контролю. Проаналізовано досягнення та обмеження реалізації реформ, зокрема проблеми їх формалізованого впровадження, низького рівня суспільної довіри, кадрового дефіциту, фрагментарності нормативного регулювання та збереження елементів авторитарної управлінської культури в окремих підрозділах. У дослідженні також схарактеризовано вплив воєнного стану на функціонування системи внутрішніх справ, зокрема розширення функціонального навантаження органів правопорядку в контексті гібридних загроз і збройної агресії. Розглянуто нові сфери діяльності, серед яких: документування воєнних злочинів, забезпечення правопорядку на деокупованих територіях, участь в евакуації населення, координація дій у надзвичайних ситуаціях, взаємодія з військовими структурами та міжнародними партнерами. На основі системного аналізу наукових джерел, правових актів і практики реформування обґрунтовано необхідність подальшої демократизації та інституційної модернізації системи внутрішніх справ. Підсумовано, що ефективне функціонування правоохоронної системи в постконфліктний період має ґрунтуватися на принципах верховенства права, підзвітності, відкритості, професійної автономії та стійкої взаємодії з громадянським суспільством, що є запорукою безпеки, соціальної стабільності й довіри громадян до державних інституцій.

Ключові слова: державна політика; внутрішні справи; правова держава; громадянське суспільство; Національна поліція; демократизація; реформа правоохоронних органів; війна; публічна безпека.

Методологічні підходи в структурі методології дослідження правової реформи

Юрій КРИВИЦЬКИЙ — 2025-12-26

Анотація. Узагальнено, розширено й обґрунтовано наукові знання про місце, роль і гносеологічний потенціал методологічних підходів у системі методологічного інструментарію вивчення правової реформи. Проаналізовано сучасні погляди на зміст, структуру, особливості та можливості методології науки, методології правознавства, методології правового пізнання. З’ясовано, що методологія правових досліджень й уявлення вчених про її потенціал сформувалися історично, в контексті філософії та науки про метод як шлях пізнання й розуміння явищ об’єктивного світу. Методологія сучасного правознавства є складним соціокультурним феноменом, у якому яскраво відображено специфіку гносеологічного дискурсу правового життя, його компонентів і рівнів. Запропоновано методологією дослідження правової реформи вважати концептуальний виклад ідеї, мети, вектора, змісту і складових методологічного інструментарію, що забезпечує отримання релевантної, об’єктивної та систематизованої інформації про основні властивості правової реформи. Доведено, що необхідний для комплексного вивчення природи правової реформи гносеологічний арсенал має різний характер і є багаторівневою, мозаїчною та інтегративною системою адаптованих методологічних знань. Для забезпечення достовірності й обґрунтованості результатів опрацювання сутності правової реформи виокремлено світоглядні, філософські, наукознавчі, соціологічні та теоретичні засади; принципи наукового пізнання; методологічні (концептуальні, наукознавчі) підходи; загальні методи мислення, філософські, загальнонаукові, конкретно-наукові (приватнонаукові) методи. До основних методологічних підходів дослідження правової реформи належать: аксіологічний, антропологічний, герменевтичний, діяльнісний, компаративний, системний, феноменологічний та ін. Акцентовано, що слід розмежовувати методологічний (концептуальний, наукознавчий) підхід дослідження правової реформи як складову методології її осмислення та дослідницький (науковий) підхід до розуміння правової реформи як компонента теорії правової реформи. Такий підхід до опису архітектури методології наукового дослідження правової реформи не заперечує доречність, можливість і необхідність інших варіантів її структури, а, навпаки, передбачає їх збагачення та взаємодоповнення, цілісність сприйняття, оскільки побудова різноманітних класифікацій або виокремлення відмінних складових методології конкретної наукової розвідки не є самоціллю. Вони зумовлені потребою встановлення взаємозв’язків між її компонентами, рівнями, що є необхідним для правильного вибору арсеналу методологічних засобів (принципів, підходів, методів) загальнотеоретичного дослідження відповідно до внутрішньої закономірності правової реформи й особливостей наукового знання з цієї проблематики.

Ключові слова: методологія; методологія юридичної науки; методологічний підхід; реформа; суспільна реформа; правова реформа; теорія правової реформи.

Національна безпека в контексті трансдисциплінарності

Олександр КОЛОМІЄЦЬ — 2025-12-26

Анотація. Статтю присвячено сучасним питанням дослідження національної безпеки. Проаналізовано сутність трансдисциплінарного підходу як сучасної наукової парадигми й інноваційної стратегії наукового пошуку. Визначено, що його застосування до дослідження явища національної безпеки на сучасному етапі розвитку людства є потребою в якісно новому осмисленні глибоких трансформаційних процесів у всіх сферах соціального буття людини й модифікацій безпеки. Висвітлено відмінності в дослідженні багаторівневих і складних об’єктів з позицій дисциплінарного, міждисциплінарного та трансдисциплінарного підходів. Акцентовано, що в межах традиційної парадигми національну безпеку досліджують лише за окремими її аспектами. Але розвиток сучасного наукового знання засвідчує, що традиційна дисциплінарна модель наукового пізнання малоефективна для дослідження складних, гібридних, багаторівневих явищ, до яких належить і національна безпека. Усе це вимагає застосування нових методологічних підходів до вивчення й аналізу національної безпеки на основі інтеграції гуманітарного, технічного, природничого та соціального знання в єдину систему. Проаналізовано зміст і завдання наукового опрацювання питань національної безпеки відповідно до положень Хартії трансдисциплінарності. Зокрема, дослідження національної безпеки має передбачати такі аспекти, як: гуманітарний складник національної безпеки та принцип взаємодоповнення; архітектоніка національної безпеки, представлена різними рівнями реальності; визнання діалогу культур і важливого значення освіти, культури й релігії. Акцентовано на сучасному трактуванні загроз національної безпеки та їх класифікації. Ґрунтовне дослідження національної безпеки як соціального явища можливе за умови визнання фундаментальних складників трансдисциплінарності, якими є строгість (ригор), толерантність і відкритість.

Ключові слова: національна безпека; загрози; реальність; трансдисциплінарність; Хартія трансдисциплінарності; ригор; відкритість; толерантність.

Еволюція наукових шкіл трудового права в Україні: праксеологічний дискурс

Марія МЕЛЬНИК — 2025-12-26

Анотація. Статтю присвячено еволюції шкіл трудового права в Україні, розглянутій крізь призму праксеологічного дискурсу. Проаналізовано різні аспекти й підходи до становлення та розвитку шкіл трудового права в Україні й визначено основні їхні характеристики. Під час дослідження проблеми наукових шкіл трудового права розкрито особливості становлення шкіл права в Україні. Це дало змогу окреслити сучасні регіональні наукові течії в трудовому праві, оцінити їхню повноту та ефективність. Автор доходить висновку, що сучасний розвиток шкіл трудового права характеризується відсутністю чітких програм розвитку галузі, які мають ґрунтуватися на відповідній ідеології права, системному правовому аналізі, правовому моніторингу, виокремленні ключових елементів доктринального правослідування тощо. Також автор стверджує, що школи трудового права в Україні зазнали еволюції внаслідок розвитку трудового законодавства. Еволюція засновувалася на історичних змінах у розвитку права загалом і трудового права зокрема, а також у методологічних підходах. Зі зміною уявлень про сутність і зміст права відбулося розширення і шкіл права. У межах праксеологічного дискурсу розвиток шкіл права свідчить про їхню трансформацію в ідеологічному та методологічному сенсі пізнання трудового права як феномену, трудового законодавства як галузі у напрямі соціально-правової орієнтованості, що вплинуло на ефективність нормативно-правового забезпечення. Основні проблеми, що зумовили розвиток шкіл трудового права, свідчать про удосконалення методологічного інструментарію, спрямованого на ефективну організацію трудового права, формування дієвого трудового законодавства, удосконалення підходів в освітніх дисциплінах і розвиток доктрини трудового права. Автор доходить висновку, що концепція сучасних наукових шкіл трудового права має потенціал відобразити фундаментальні питання, що правова політика трудового права превалює в сучасних трудових правах, впливає на забезпечення належного соціально-економічного устрою, правового режиму, ефективної концепції трудового права України загалом.

Ключові слова: праксеологія трудового права; трудове право; наукові школи трудового права; ідеологія трудового права; правова політика.

Універсалії у філософії та праві: світоглядні засади сучасної моделі прав людини

Ганна ПЕТРОВА — 2025-12-26

Анотація. Статтю присвячено філософсько-правовому аналізу проблеми універсалій у контексті становлення й сучасного функціонування концепції прав людини. Актуальність дослідження зумовлена підвищенням напруженості між універсалістськими претензіями прав людини та реальністю культурної, історичної й ціннісної множинності, що особливо загострюється в умовах глобалізації, цифровізації та розвитку біо- й нейротехнологій. З огляду на це, проблема універсалій постає не лише як класична метафізична чи гносеологічна дискусія, а як основний методологічний вузол сучасної філософії права. Метою статті є реконструкція історико-філософських джерел проблеми універсалій та обґрунтування тези про те, що сучасна модель прав людини може бути інтерпретована як динамічна, нормативно оформлена форма світоглядних універсалій. Методологічну основу дослідження становить поєднання історико-філософського, герменевтичного й порівняльного підходів, що дає змогу простежити трансформацію уявлень про універсальне – від схоластичних дискусій про статус загальних понять і новочасної концепції вроджених ідей до некласичних і постнекласичних критик універсалізму в історицизмі, герменевтиці й постмодернізмі. У результаті дослідження показано, що універсалії в сучасному гуманітарному знанні не можна розуміти як надісторичні й незмінні сутності. Вони постають як світоглядні категорії, що поєднують структурну загальність з історично змінним змістом. Доведено, що концепція прав людини відтворює цю логіку, поєднуючи універсалізм із визнанням культурної множинності. Проаналізовано еволюцію поколінь прав людини й узагальнено, що поява прав людини в цифрову епоху засвідчує відкритий і динамічний характер універсальності, зорієнтованої на захист людської гідності в нових соціотехнічних умовах. Наукова новизна роботи полягає в концептуалізації прав людини як форми «плюралістичної універсальності», що нівелює суперечність між жорстким універсалізмом і культурним релятивізмом. Практична значущість результатів полягає в можливості їх використання в теоретико-правових дослідженнях, у сфері правотворчості та правозастосування, а також у викладанні філософсько-правових дисциплін.

Ключові слова: світоглядні універсалії; вроджені ідеї; категорії; універсалізм і культурна множинність; покоління прав людини; права людини в цифрову епоху; гідність.

Особливості правового регулювання охорони культурної спадщини в постконфліктний період (на прикладі Сербії та Хорватії)

Артур ОГАНОВ — 2025-12-26

Анотація. У низці країн культурні цінності є особливою категорією охоронюваних об’єктів. Їм надано захист саме завдяки характеристикам, які відрізняють їх від решти речей, що можуть бути об’єктами власності. Причина цього полягає в тому, що такі цінності є втіленням ідентичності країни, її історії, традицій. Проте вони також мають виняткове значення для її майбутнього. Дослідження законодавства іноземних держав у сфері охорони культурної спадщини становить інтерес не лише з позицій вивчення системи нормативних актів, а й з огляду на обставини, за яких формувалися такі норми. Крізь призму ситуації в Україні та впливу воєнних дій на культурні об’єкти, як-то пошкодження, руйнування, незаконне переміщення та використання тощо, вивчення досвіду іноземних країн, які протягом певного історичного проміжку часу пережили схожі події, є необхідним. Аналіз деяких правових актів, пов’язаних із захистом таких цінностей у Хорватії та Сербії, становить практичну цінність, пов’язану зі спільним історичним минулим країн, формуванням законодавства в післявоєнний період і подальшою його трансформацією, пов’язаною зі вступом Хорватії до Європейського Союзу й набуттям Сербією статусу держави – кандидата на членство. Метою дослідження є системний аналіз національних правових режимів охорони культурної спадщини в Сербії та Хорватії, визначення концептуальних підходів й інституційних механізмів, а також виявлення відповідності обох систем міжнародним стандартам і європейській практиці з метою розроблення конкретних рекомендацій щодо їх використання як зразка найкращих практик для національного законодавства України, з огляду на актуальні виклики й загрози та перспективи післявоєнної відбудови. Наукова новизна дослідження полягає в порівняльному підході, який поєднує нормативно-правовий аналіз з емпіричними дослідженнями, формуванні уніфікованої методології оцінювання ефективності захисних механізмів і пропозицій з удосконалення українських правових інструментів, зокрема розширення кола об’єктів, що належать до культурної спадщини, й інкорпорації євроінтеграційної складової. На підставі результатів дослідження сформульовано висновок про можливість і доцільність використання сербського та хорватського досвіду для вдосконалення української правової системи, зокрема в питаннях поєднання державного контролю та місцевої ініціативи, створення прозорих механізмів моніторингу культурних цінностей і фінансування охорони спадщини, а також у частковому запровадженні норм європейського законодавства.

Ключові слова: культурний об’єкт; законодавче врегулювання; післявоєнний період; європейська інтеграція; Сербія; Хорватія.

Особистий внесок професора В. П. Бахіна в підготовку криміналістичних наукових і науково-педагогічних кадрів

Олена АЛЕКСАНДРЕНКО — 2025-12-26

Розвиток криміналістики й створених нею засобів і методів розкриття та розслідування злочинів є не тільки народженням чогось нового, а й вдосконаленням і адаптацією до нових умов того, що з’явилося і успішно використовувалося раніше.

В. П. Бахін

Анотація. Розглянуто роль відомого вітчизняного вченого-криміналіста доктора юридичних наук, професора В. П. Бахіна як наукового керівника у доборі та вихованні наукових кадрів з криміналістики за час роботи в Національній академії внутрішніх справ. У статті здійснено комплексний аналіз внеску професора В. П. Бахіна та представників його наукової школи в розвиток криміналістики, висвітлено теоретичну та практичну значущість виконаних під його керівництвом дисертаційних досліджень. Зазначено, що дисертації його учнів охоплювали ключові напрями криміналістики, їх тематика лишається актуальною і в умовах повномасштабної агресії проти України. Розглянуто актуальність, об’єкт і предмет, наукову новизну та практичну значущість дисертаційних досліджень на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук, виконаних за наукового керівництва В. П. Бахіна. Визначено наукову новизну та практичну значущість кожного з розглянутих дисертаційних досліджень наукової школи професора В. П. Бахіна, що й досі зберігають актуальність і формують основу сучасної криміналістичної методології. Засвідчено наукову прогностичність В. П. Бахіна щодо визначення найактуальніших проблем криміналістики під час вибору тем наукових досліджень, його роль у підготовці та атестації наукових і науково-педагогічних кадрів з криміналістики.

Ключові слова: криміналістика; науковий внесок; дисертаційне дослідження; слідча діяльність; слідча практика; потреби практики.

Актуальні проблеми модернізації змісту функцій держави в умовах повоєнного розвитку України

Ольга ГУСАР — 2025-12-26

Огляд та рекомендації круглого столу «Актуальні проблеми модернізації змісту функцій держави в умовах повоєнного розвитку України»
(м. Київ, 13 березня 2025 року), проведеного Інститутом правотворчості
та науково-правових експертиз Національної академії наук України