Предмет доказування в конституційному судовому процесі європейських країн (кельзенівська модель)
Ключові слова:
квазісудовий орган, конституційний контроль, конституційний судовий процес, конституційність, органічний закон, предмет доказуванняАнотація
Стаття присвячена актуальним, однак недостатньо дослідженим питанням, повʼязаним з визначенням філософсько-правових і методологічних засад формування доказової бази в процесі конституційного провадження. Автор акцентує увагу на конституційних нормах зарубіжних країн, у яких визначено предмет доказування в конституційному правосудді, що, як і вітчизняне, побудовано згідно з континентальною, кельзенівською моделлю. Обґрунтовано, що доказування в конституційному судочинстві, організованому за континентальною (кельзенівською) моделлю, має певну специфіку, яка полягає в такому: 1. Європейська (кельзенівська) модель конституційної юстиції передбачає створення спеціальних конституційних судів, які переважно не належать до судової системи і розглядають питання, що охоплені їх компетенцією, поза звʼязком із суспільно-політичними явищами й обставинами, які спонукали звернення до них. 2. Повноваження й основні принципи функціонування органу конституційної юстиції такої моделі визначаються нормами конституцій і конкретизуються відповідними законами. 3. Предмет доказування в конституційному судочинстві за континентальною (кельзенівською) моделлю випливає з повноважень, визначених конституцією, і збігається з предметом розгляду конкретної справи згідно з процедурою, встановленою законом. Його специфіка полягає в тому, що конституційний судовий процес такої моделі обмежений питаннями права, тобто зʼясуванням конституційності або неконституційності обʼєктів конституційного судового контролю, а також визначенням суті й змісту обʼєктів офіційного тлумачення.
Завантаження
Номер
Розділ
Ліцензія
- Автори залишають за собою право на авторство власної праці та передають журналу право першої публікації цієї роботи на умовах ліцензії Creative Commons Attribution License, яка дає змогу іншим особам вільно розповсюджувати опубліковану працю з обов’язковим посиланням на авторів оригінальної роботи та першу публікацію статті в цьому журналі.
Автори мають право укладати самостійні додаткові угоди щодо неексклюзивного розповсюдження роботи у тому вигляді, в якому вона була опублікована в журналі (наприклад, розміщувати статтю в репозитарії установи або публікувати у складі монографії), за умови збереження посилання на першу публікацію роботи у цьому журналі.
Політика журналу дає змогу і заохочує розміщення авторами в Інтернеті (наприклад, у електронних сховищах установ або на особистих веб-сайтах) рукопису статті як до подання цього рукопису до редакції, так і під час його редакційного опрацювання, оскільки це сприяє продуктивній науковій дискусії та позитивно впливає на оперативність та динаміку цитування опублікованої роботи.
